Деякі думки про молитву...
- мало молитви стало, порівняно з першоапостольською церквою, як результат - все рухається не на духовній силі, а на плотській, що і не приносить духовного плоду.
- мало молимося, бо не віримо насправді, що Бог почує і щось реально змінить. Все просто, наприклад ми віримо, що за гроші можна щось купити, щось змінити тому і стараємося їх заробити, а в силу молитви не віримо ось і не молимось.
- коли починаємо молитися, то перший час молитви проходять ще більш-менш, а потім все переростає в якусь принуділовку і та молитва стає не щирою і більше тягарем, аніж благословінням, чому так? - висновок: ми не живемо тим про що молимося, або Господь не живе тим про що ми Його молимо.
- молитва - це слово взагалі не зрозуміле для нас, адже в реальності має якесь своє незрозуміле значення, яке схиляє людей більше в сторону ритуалів і окультизму ніж до розмови з Батьком Небесним. Наприклад фраза: "Ми йдемо на молитву" і фраза: "Йдемо спілкуватися з Батьком" - це ніби одне й те саме. Але ж насправді не одне, бо коли йдеш спілкуватися, то думаєш про співрозмовника, а коли молитися, то про те, що треба виконати якийсь ритуал, хай навіть і з правильними словами.
- Запитання: коли ж ми насправді гаряче молимося??? - тоді, як приходить тривога, біда. Ми проникаємося проблемою повністю і навіть з щирими сльозами просимо Батька про те чи про інше. Але чому тих сліз немає, коли ми приходимо на загальну молитву - відповідь проста:"Ті проблеми, про які ми просимо Батька, насправді для нас не проблеми - Бог нам не вірить, що ми справді того хочемо, ми, як дешеві актори намагаємося Його переконати, дехто і сльозу витискає з себе, але ж Бог бачить серце" - така реальність, а що ж робити??? Як можна молитися за нових учнів, якщо ми щиро не співпереживаємо за суспільство в якому вони живуть? Про Ісуса написано : «А як бачив людей, змилосерджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпорошені, як ті вівці, що не мають пастуха.» мт. 9:36. Ісус жив проблемами суспільства, виникав в них і як результат сказав до учнів "Моліть Господаря жнив, щоб вислав робітників". Але погляньте: не "моліться" а "моліть". Знаєте, коли люди вже починають "молити", коли вже добре припече.
- Що ми вирішили робити практично???
1. Почати думати про нужди нашого міста, дослідити, які є духовні та фізичні його проблеми?
2. По мірі того, як ми будемо усвідомлювати ці проблеми, ми маємо долучатися до їх рішення, а звичайно, що ця "не підйомна гора" має привести нас до Батька з щирим проханням допомоги.
3. Ми маємо постійно просити Небесного Бога, про те, щоб Він вказав найкращий шлях де ми як команда можемо бути корисні а нашому місті, щоб прославити Його Сина.
Коли Мати-Тереза бачила мільйони змучених хворобами і біднотою людей, і безпосередньо брала участь у їхньому житті, то молилася ніби і завченими молитвами але Бог її чув, бо вона молилася не словами, а життям. Тому і я роблю висновок для себе: молитва має витікати з життя - наше життя і є молитва.
- мало молитви стало, порівняно з першоапостольською церквою, як результат - все рухається не на духовній силі, а на плотській, що і не приносить духовного плоду.
- мало молимося, бо не віримо насправді, що Бог почує і щось реально змінить. Все просто, наприклад ми віримо, що за гроші можна щось купити, щось змінити тому і стараємося їх заробити, а в силу молитви не віримо ось і не молимось.
- коли починаємо молитися, то перший час молитви проходять ще більш-менш, а потім все переростає в якусь принуділовку і та молитва стає не щирою і більше тягарем, аніж благословінням, чому так? - висновок: ми не живемо тим про що молимося, або Господь не живе тим про що ми Його молимо.
- молитва - це слово взагалі не зрозуміле для нас, адже в реальності має якесь своє незрозуміле значення, яке схиляє людей більше в сторону ритуалів і окультизму ніж до розмови з Батьком Небесним. Наприклад фраза: "Ми йдемо на молитву" і фраза: "Йдемо спілкуватися з Батьком" - це ніби одне й те саме. Але ж насправді не одне, бо коли йдеш спілкуватися, то думаєш про співрозмовника, а коли молитися, то про те, що треба виконати якийсь ритуал, хай навіть і з правильними словами.
- Запитання: коли ж ми насправді гаряче молимося??? - тоді, як приходить тривога, біда. Ми проникаємося проблемою повністю і навіть з щирими сльозами просимо Батька про те чи про інше. Але чому тих сліз немає, коли ми приходимо на загальну молитву - відповідь проста:"Ті проблеми, про які ми просимо Батька, насправді для нас не проблеми - Бог нам не вірить, що ми справді того хочемо, ми, як дешеві актори намагаємося Його переконати, дехто і сльозу витискає з себе, але ж Бог бачить серце" - така реальність, а що ж робити??? Як можна молитися за нових учнів, якщо ми щиро не співпереживаємо за суспільство в якому вони живуть? Про Ісуса написано : «А як бачив людей, змилосерджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпорошені, як ті вівці, що не мають пастуха.» мт. 9:36. Ісус жив проблемами суспільства, виникав в них і як результат сказав до учнів "Моліть Господаря жнив, щоб вислав робітників". Але погляньте: не "моліться" а "моліть". Знаєте, коли люди вже починають "молити", коли вже добре припече.
- Що ми вирішили робити практично???
1. Почати думати про нужди нашого міста, дослідити, які є духовні та фізичні його проблеми?
2. По мірі того, як ми будемо усвідомлювати ці проблеми, ми маємо долучатися до їх рішення, а звичайно, що ця "не підйомна гора" має привести нас до Батька з щирим проханням допомоги.
3. Ми маємо постійно просити Небесного Бога, про те, щоб Він вказав найкращий шлях де ми як команда можемо бути корисні а нашому місті, щоб прославити Його Сина.
Коли Мати-Тереза бачила мільйони змучених хворобами і біднотою людей, і безпосередньо брала участь у їхньому житті, то молилася ніби і завченими молитвами але Бог її чув, бо вона молилася не словами, а життям. Тому і я роблю висновок для себе: молитва має витікати з життя - наше життя і є молитва.
Комментариев нет:
Отправить комментарий